Оригинал взят у denis_balin в 10 правил для творчества
( ЧИТАТЬ ДАЛЬШЕ )

Заголовок абсолютно не касающийся той темы, о которой хочу написать.! )
Так вот. Пошли вон все тараканы с моей головы - собрали чемоданы, и плавненько втихаря ушли.... Мне даже иногда их будет не хватать! (Хотя судя по первому написанному предложени (и второму тоже) кто-то из них все  ещё остался!!! (долгожители б...ь))
Просто хочу, чтобы было так:

( Read more... )

Не думала, не искала, не ждала и даже не надеялась (хотя нет, где-то надежда ещё доживала свой час) И в один прекрасный вечер...(нет не увидела, не вспомнила) прочла...жж...свои мысли, переживания, высказывания, признания...ревность.... Трудно вспоминать - не хочеться. Я просто знаю/ что ты уже далеко от меня. От моих мыслей, от моей жизни. Я даже не могу позвонить тебе и пригласить на чашечку кофе (НЕТ, могу, но не хочу услышать, то чего не хочу слышать..... ) Мне нет больше с кем танцевать вальс в 5 утра под окнами дома, мне не скем выпить бутылочку вина и рассказать как тяжело, нет с кем просидеть целую ночь на лавочке, замерзая, но не подавать вида... Нет больше с кем вести разговор о чём-то великом, философском и совсем непонятном, а потом сидеть на крыше дома, и наслаждаться рассветом( Странно, ты всего лишь женилься, а такое ощущение, что ты переселился в другую галактику. Я тебя не вижу, общие знакомые - мы не общаемся про тебя, да и не часто их вижу. Где-то мне этого всего нехватает, как-то оно меня поменяло и оставило свою маленькую но глубокую царапину внутри... Мне  не хватает тебя, и я это ощущаю. Но поделать с этим ничего не могу.  максимум, это найти замену, НО двух одинаковых людей не бывает......
Зачем я себе это вспомнила и заново  терзаю себя???
Я не терзаю, хоть и тяжелые, но приятные воспоминания...иногда я ними живу, проживаю их заново и заново. Продумываю каждый сделаный мною шаг, правильны ли они были, не ошиблась ли где-то я ? И знаешь, я всё сделала правильно. Нигде не ошиблась. Одно что хочеться ещё раз почувствовать - это твои объятия и поцелуй!.

Та ну це все....
Запланувала собі поїхати на море, по працювати там, відправила резюмешки. загорілась бажанням на славу, як кажуть.  Підбиваю й інших людей, так вони мало того що самі не дуже горять бажанням (може й горять, та щось погано), так ще й мене стопорять. Не впевненні ні в собі, ні в мені. Бояться.  А мені так потрібна допомога, порада, дружня підтримка. Чи варто їхати, звільнятись з теперішньої роботи, заради 3 місяців роботи на морі.Теперішня роботка...щось вже занадто довго я тут, та й здається витягла з неї для себе (в плані розвитку) все що змогла - лишилось тільки постійне робоче місце, з нестабільною заробтною платнею, час від часу пару клієнтів і просижування  10 годин свого  життя в день перед монітором, з різними іграми та фільмами (а сидіти потрібно, бо з/п залежить від клієнтів, тобто  % від замовлення, і ніякої ставочки ). Думала поговорити з директором, на рахунок 3 місячної відпустки - так там налог платиться. вже навіть думала сказати що оплачу сама свій налог...так все одно ж невідпустять. Є ще варіант звільнитись офіційно, а працювати не офіційно. Зїздити на море і повернутись восени. Думаю,думаю, як би це все донести до директора, щоб одразу не взлетіти з того робочого місця(  Все ж таки 4 роки.
 Одразу всі питають про потім, а що буде після того як приїдеш, куди підеш працювати, роботи не так то і багато?!
Блін, невже і дійсно роботи немає? Увесь час думала що робота є, от тільки її треба шукати. РОбота завжди є!
Одним словом до кого за порадою не піду, усюди одна відповідь - а що по приїзду робити будеш? Не глупи, просто зїздь та й відпочинь на недільку, навіщо там працювати?
Дивно, але для мене якраз це й є відпочинок - робота, активна робота, після якої ввечері є приємна  втома,і знаєш, що через пару метрів море..)))) МОРЕ!!!  Розумієте? Шум хвилі, водичка  яка перебличкує під місячним сяйвом....веселий (можливо пяний) сміх відідувачів цього курорту, нічні плавання та просто...насолода всім цим )))

Люди, я вас питаю, що робити саме зараз, а не потім?
Потрібна підтримка...моральна...адже так трошки легше...

Одне, що я собі уяснила - це те, що блін....мало хто з моїх друзів може звільнитись від усього, і робити те, що їм хочеться. Вони думають про це, але нажаль...тільки думають. Їх щось завжди тримає. Добре якщо це сімя, діти, бізнес. А якщо цього  усього немає? ТО що тоді тримає? Страх перед чимось новим і невідомим? Десь цю частинку страху, вони передали через розмови і мені, і тепер.... я сомніваюсь....НІКОЛИ,НІКОЛИ більше я не буду ні з ким радитись,  та когось підбивати. Буду робити сама, все сама. І тільки відкривати результат.  Чому, якщо я в собі не сомніваюсь, то хтось повинен в меня сомніватись? Чому це все так важко?
Доросліше стали, розумніше?
ХА....ха...

Сегодня Новый День! Новые эмоции. Новые мысли - свежие !
Солнышко буянит вовсю (правда ветерок пошаливает) Весна полным ходом пришла к нам в гости, и останется аж до лета )
Ненужные мысли - отгоняю прочь, нечего им засиживаться в такую прекрасную погоду, в моей светлой голове. Предчувствие чего -то нового, легкого, воздушного и нужного (главное не обманутся этим предчувствием ;)
Хочется творить, творить,творить..... и гулять по аркам нашего города...наслаждаться ярко зелёными листьями каштанов и бело-розовой сакурой)

Originally posted by denis_balin at 10 легендарных мест, овеянных страхом